ЕСПЧ (Европейский суд по правам человека)

Panorama Ltd і Мілічіч проти Боснії та Герцеговини (заяви № 69997/10 і 74793/11)

28 Августа 2017
12

Прес-реліз,

виданий Секретарем Суду

ЄСПЛ 254 (2017)

25.07.2017

Рішення від 25 липня 2017 року

Європейський суд з прав людини сьогодні в письмовій формі повідомив про 22 рішення 1: сім рішень Палати підсумовані нижче; окремі прес-релізи були опубліковані для трьох інших рішень Палати у справах M проти Нідерландів (заява №. 2156/10), Карвальо Пінто де Соуза Мораіс проти Португалії (№ 17484/15.) і Хлебік проти України (№ 2945/16); з 12 рішеннями Комітету, які стосуються питань, які вже були подані до Суду, можливо ознайомитися на HUDOC і вони не вказані в цьому прес-релізі.

Рішення нижче доступні лише англійською мовою.

Panorama Ltd і Мілічіч проти Боснії та Герцеговини (заяви № 69997/10 і 74793/11)

Заявниками у цій справі є Panorama Ltd, товариство з обмеженою відповідальністю, розташоване в районі Брчко, та Джуро Мілічіч, громадянин Боснії та Герцеговини, який народився в 1950 році і мешкає в м. Орашьє (Боснія І Герцеговина). Справа стосувалася невиконання рішень національних судів на користь заявників щодо позовів про право власності після війни в 1992-95 роках.

Обидва заявника мали успіх в позовах проти держави, один – для вилучення майна, вартістю близько 266 370 євро, а інший - для руйнування майна, вартістю близько 35 260 євро. Рішення на їх користь стали остаточними у січні 2009 та листопаді 2007 року відповідно. На той час, коли розглядались позови заявників національне законодавство передбачало, що відсотки за прострочений платіж не застосовувались до збитків від війни. Проте, цивільні суди застосували загальні правила деліктного права і присудили відсотки за прострочений платіж заявникам. Таким чином обом заявникам була сплачена головна присуджена нагорода та судові витрати, проте Федеральне міністерство фінансів відмовилось надати дозвіл на виплату відсотків і остаточні рішення на їх користь у зв’язку з цим все ще не виконані.

Посилаючись на статтю 6 1 (право на справедливий судовий розгляд продовж розумного строку) Європейської конвенції з прав людини і статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Конвенції заявники скаржилися на тривале невиконання органами влади рішень, обов’язкових для виконання.

Порушення статті 6 § 1

Порушення статті 1 Протоколу № 1

Справедлива сатисфакція: Суд постановив, що Боснія і Герцеговина повинна була забезпечити сплату відсотків за прострочений платіж, призначену в остаточних рішеннях національних судів.

Анненков та інші проти Росії (№ 31475/10)

Справа стосувалася групи підприємців, які брали участь у сидячому страйку на їх місцевому ринку в Росії в знак протесту проти плану знесення ринку та побудови торгового центру.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п'яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.

Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution

2 Рішення про визнання скарг неприйнятними і рішення про вилучення заяв з реєстру є остаточними.

Підприємцями-заявниками є 14 громадян Росії, які народилися між 1938 і 1969 роками і мешкають у Воронежі або Воронезькій області (Росія). Всі вони або володіли підприємством на Воронезькому ринку або працювали постачальниками для цих підприємств.

7 та 10 серпня 2009 року були проведені дві поліцейські операції для очищення захопленої території ринку. Під час обох операцій було проведено ряд арештів, в тому числі арешт деяких із заявників. Проти заявників були відкриті справи про адміністративні правопорушення, в яких суди вважали, що вони не виконали наказів поліції. Всі заявники, які були чоловіками - окрім одного чоловіка, який отримав тілесні ушкодження (пана Анненкова) - були засуджені до десяти днів адміністративного затримання та всім заявникам-жінкам були призначені штрафи. Проте рішення проти жінок були згодом скасовані та повернені поліції; з того часу не було вжито жодних наступних дій.

Чотири заявники отримали тілесні ушкодження під час операції 7 серпня отримавши синці та струс мозку. Анненков стверджував, що його вдарили і він впав на землю; а інші стверджували, що їх схопили або тягли за волосся перш ніж їх поклали на землю. Проти поліції було подане обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення, але слідчі органи видали ряд відмов в відкритті кримінального провадження виявивши, що заявники могли отримати свої поранення під час опору арешту. Проте всі ці рішення були скасовані, востаннє в жовтні 2012 року і з того часу була відкрита кримінальна справа.

Посилаючись, зокрема, на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність поводження), чотири із заявників стверджували, що поліція застосувала надмірну силу проти них і не було проведене ефективне розслідування їх скарги. Далі посилаючись на статтю 11 (свобода зібрань та об’єднань) вони також скаржились на припинення їх участі в сидячому страйку, а також на наступні засудження за адміністративні правопорушення.

Порушення статті 3 (нелюдське поводження) – щодо пана Анненкова, пані Супрунової, Гусєвої та Захарової.

Порушення статті 3 (розслідування) – щодо пана Анненкова,  пані Супрунової, Гусєвої і Захарової

Порушення статті 11 - щодо пана Анненкова, пані Супрунової, Гусєвої, Захарової, пана Флінського, Хаванцева, Хрипунова та Бузова.

Справедлива сатисфакція:

- стосовно моральної шкоди: 12 000 євро пану Анненкову, 8 500 євро кожній – пані Супруновій, Гусєвій та Захаровій, 7 500 євро кожному - пану Фінському, Хаванцеву та Хрипунову, а також 4000 євро пану Бузову;

- стосовно видатків та витрат: 460 євро пані Супруновів, 60 євро кожному - пану Анненкову, Хрипунову, Хаванцеву, Фінському, пані Гусєвій та Захаровів, а також 2250 євро, які повинні бути сплачені безпосередньо пані Гнєзділовій, представнику заявників.

Ескерханов та інші проти Росії (№ 18496/16, 61249/16 та 61253/16)

Заявники, Темірлан Ескерханов, Анзор Губашев та Шадід Губашев, є громадянами Росії, які народилися в 1980, 1981 та 1983 роках відповідно. Усі заявники були заарештовані в березні 2015 року за підозрою у вбивстві російського політика Бориса Нємцова та з того часу знаходилися в досудовому ув'язненні. Справа стосувалася їх різних скарг щодо: умов їх утримання під вартою у в’язницях попереднього ув’язнення і камерах для конвоювання в Москві, особливо у зв’язку з переповненістю; їх перевезення на слухання і після слухань їх справ в тісних тюремних автомобілях; тривалість їхнього досудового ув'язнення; та надмірно тривале провадження для судового перегляду їх утримання під вартою.

У грудні 2016 року та січні 2017 року адвокати заявників повідомили засобам масової інформації умови односторонньої заяви, поданої урядом в рамках провадження у Європейському суді з прав людини (№ 18496/16) та умови переговорів з дружнього врегулювання між сторонами (№ 61249/16 та 61253/16).

Посилаючись, зокрема, на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) заявники скаржилися на те, що умови їх утримання під вартою та перевезення були невідповідними. Вони далі скаржилися посилаючись на статтю 5§ 4 (право на законність утримання під варто та прийняття рішення судом без зволікань) на надмірну тривалість провадження щодо судового перегляду їх утримання під вартою.

Суд більшістю визнав заяву Анзора Губашева і Шадіда Губашева неприйнятною тому, що вони розкрили переговори дружнього врегулювання, які є конфіденційними (відповідно до статті 39 § 2 Конвенції та правила 62 § 2 Регламенту Суду). Це розголошення складало зловживання правом подання індивідуальної відповідно до Конвенції.

Навпаки, в заяві Темірлан Eскерханов не було переговорів з дружнього врегулювання, уряд зробив односторонню заяву публічно та провадження було змагальним (відповідно до Правила 62А Регламенту Суду). Тому Суд вважав, що розкриття односторонньої заяви громадськості у справі  Естерханова не було зловживанням правом на подання індивідуальної заяви, а також не надавало жодних підстав для вилучення справи з переліку справ, які очікують рішення Суду. Таким чином Суд вирішив продовжити розгляд скарг пана Естерханова по суті. У своєму сьогоднішньому рішенні сьогодні Суд одноголосно встановив:

порушення статті 3 стосовно умов тримання під вартою Ескерханова в установі IZ-77/6 з травня 2015 року, а також стосовно умови його перевезення та утримання у камері для конвоювання.

порушення статті 5§ 4 стосовно відсутності невідкладного перегляду підстав для

утримання Ескерханова під вартою.

Справедлива сатисфакція: 6000 EUR пану Ескерханову.

Швидкі проти Росії (№ 69820/10)

Заявники, Наталя Швидка та Єлизавета Швидка, мати та дочка, є громадянами Росії, які народилися в 1973 та 1996 роках відповідно і мешкають у Благовіщенську, Амурської області (Росія). Справа стосувалася їх виселення з державного житла. У 2002 році перший заявник придбала квартиру в Калузькій області за допомогою агента обмінявши на квартиру в Москві, в якому мешкав К. відповідно до соціального договору про оренду. Обмін був санкціонований відповідними державними органами влади, а перший заявник сплатила послуги агенту.

Проте через три роки районний суд міста Москва виявив агента винним у шахрайстві за підробку рішення суду, яке надавало дозвіл на передачу квартири К., а потім і організацію обманним способом обміну квартирами між К. і першим заявником. Згодом органи міської влади відкрили провадження проти першого заявника та К стверджуючи, що операції з квартирою були незаконними і вимагали їх скасування. У 2010 році національні суди визнали недійсним соціальний договір про оренду К. та договір обміну, а також видали наказ про виселення заявників. Потім суди наказали К. сплатити першому заявникові вартість квартири в Калузькій області, яка була продана тим часом.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя та житла) пані Швидкая та її дочка скаржилися на їх виселення з житла, яке вони підтримували майже сім років.

Порушення статті 8 (право на повагу до житла).

Справедлива сатисфакція: 7500 EUR (моральна шкода) і 2000 EUR (видатки і витрати) двом заявникам спільно.

Смолєнцев проти Росії (№ 46349/09)

Заявник, Андрій Смолєнцев, є громадянином Росії, який народився в 1976 році і мешкає в Барнаулі (Росія). Справа стосувалася твердження про жорстокість поліції. Смолєнцев був душевно хворим з дитинства і не був правоздатним і дієздатним з 1999 року. 28 серпня 2007 року він був заарештований за підозрою в пограбуванні та його відвезли в Індустріальний районний відділок поліції м. Барнаул. Коли мати пана Смолєнцева прибула в відділок поліції через декілька годин, вона виявила, що він має травми на обличчі. Того ж дня медики швидкої допомоги та лікарі в місцевій лікарні виявили, що у нього був зламаний ніс і забій грудної клітини. Вона подала скаргу до прокуратури наступного дня після твердження її сина, що його побили співробітники міліції, які його заарештували. Після затримки в більш ніж три місяці була відкрита кримінальна справа у зв’язку з передбачуваним нападом. Провадження призупинялось 16 разів і виявилося, що воно триває до сьогоднішнього дня, через 10 років після оскаржених подій.

Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), Смолєнцев скаржився, зокрема, на жорстоке поводження поліції після його арешту та відсутність ефективного розслідування його тверджень про жорстоке поводження.

Порушення статті 3 (нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження).

Порушення статті 3 (розслідування).

Справедлива сатисфакція: 500 EUR (матеріальна шкода), 20 000 EUR (моральна шкода), а також 2 000 EUR (видатки та витрати).

Кук проти Словаччини (№ 37498/14)

Заявник, Ладіслав Кук, є громадянином Словаччини, який народився в 1979 році і зараз знаходиться під вартою у лікарні м. Тренчін для обвинувачених і засуджених осіб (Словаччина). Справа стосувалася тривалості та обґрунтування його досудового ув’язнення за звинувачення в загрозі для безпеки суспільства.

У січні 2012 року пан Кук, який має історію психічних захворювань, був заарештований за надсилання саморобних вибухових пристроїв різним особам людей і підривання іншого пристрою поряд з установою швидкого харчування з метою просування прав тварин. Районний суд видав наказ про його досудове ув’язнення з огляду на тяжкість злочинів проти нього та ризику повторного скоєння злочинів. Його утримання під вартою було згодом продовжене - ризик переховування був доданий до підстав для утримання під вартою в травні 2012 року - до його засудження в червні 2013 року і призначення покарання до 25 років ув'язнення. Проте це засудження було скасоване по апеляції обласним судом у жовтні 2013 року та справа була передана до районного суду через суперечливі звіти експертів стосовно його психічного здоров'я та здатності усвідомлювати незаконність його дій. Тим часом обласний суд вирішив продовжити утримання пана Кука під вартою посилаючись на ті ж підстави, що і суд нижчої інстанції. Пан Кук подав заяву про звільнення у грудні 2013 року посилаючись на стан психічного здоров'я та необхідність психіатричного лікування. Проте його заява була знову відхилена з огляду на серйозність обвинувачень проти нього разом з ризиком повторного скоєння злочину та переховування. Конституційна скарга, подана паном Куком, була також згодом відхилена у квітні 2014 року.

Посилаючись на статтю 5§ 3 (право на свободу та захист / право на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження) пан Кук скаржився на надмірну тривалість і відсутність відповідних і достатніх підстав для його досудового ув'язнення, зокрема, стверджуючи, що національні суди не врахували його психічний розлад під час оцінювання необхідності продовження його утримання під вартою.

Порушення статті 5 § 3

Справедлива сатисфакція: 6500 EUR (моральна шкода) і 9000 EUR (видатки і витрати).

Ростовцев проти України (№ 2728/16)

Заявник, Олександр Ростовцев, є громадянином України, якому було заборонено подати апеляційну скаргу проти його засудження за володіння наркотичними засобами. Під час судового розгляду в 2015 році за звинуваченням в незаконному придбанні та зберіганні наркотиків пан Ростовцев, якого не представляв адвокат, визнав, що він придбав болезаспокійливий засіб з наркотичними речовинами для власного використання тому що він не відчував себе добре. Суд першої інстанції тлумачивши це як безумовне визнання провини під час судового розгляду визнав його винним за обвинуваченнями і засудив його до двох років і шести місяців ув’язнення. Ростовцев подав апеляцію проти його засудження стверджуючи, що під час судового розгляду він визнав лише факти, про які повідомляв прокурор, але не погодився з їхньою правовою класифікацією. Він стверджував, що його дії повинні були бути класифіковані як порушення правил придбання та розповсюдження наркотиків, злочин, який заслуговував на менш серйозне покарання. Проте його апеляція була відхилена на підставі того, що закон, який дозволяє не перевіряти незаперечні обставини, також вказує, що якщо сторони погоджуються з обставинами, вони не можуть бути оскаржені.

Посилаючись на статтю 2 Протоколу № 7 (право на апеляцію у кримінальних справах) Ростовцев скаржився на те, що він був позбавлений права оскарження рішення у своїй кримінальній справі. Зокрема, він стверджував, що він не міг передбачити, що визнаючи факти встановленими під час судового розгляду він відмовився від можливості оскаржити його засудження.

Порушення статті 2 Протоколу № 7

Справедлива сатисфакція: Суд постановив , що встановлення порушення Конвенції складало достатнє відшкодування моральної шкоди, завданої Ростовцеву.

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов'язує Суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Контакти для преси

echrpress@echr.coe.int | тел: +33 3 90 21 42 08

Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)

Ніна Саломон (тел.: + 33 3 90 21 49 79)

Деніс Ламберт (tel: + 33 3 90 21 41 09)

Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

 


Присоединяйтесь в Facebook

Поделиться

Результаты


Возврат к списку

У Вас есть еще вопросы?
Задайте их и получите мгновенный ответ.